Чому в Україні такий високий ризик заразитися інфікованою донорською кров’ю?
Олені 24. В неї вища юридична освіта, невеличка квартира на околиці міста, люблячий чоловік, чарівний малюк… і гепатит.
Три роки тому, одразу після пологів, Олена пережила операцію. Рятуючи породіллю від крововтрати, лікарі використали чужу кров. Два місяці тому Олена дізналась — хвора на гепатит С.
«Серед тих, кому переливають кров, якщо не всі, то майже всі інфіковані цим вірусом», — не дивується доцент кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету Богомольця Ольга Голубовська.
У 2008 році «Свідомо» порушувало цю проблему. Ми тоді з’ясували, що одна з причин тотального зараження крові — корумпована система перевірок. Виявилося, що найбільший постачальник тестів для виявлення вірусів у крові донорів — «своя» компанія. Називалася вона «Діапроф-Мед», а серед її засновників виявився син колишнього голови СБУ і керівники профільного інституту імені Громашевського, де й оцінюють тести. Йшлося про директора інституту Віктора Марієвського та завідувача лабораторії вірусних гепатитів Анатолія Гураля. Відгуки станцій переливання крові про якість тестів були скоріше воланням про допомогу. На одній зі станцій частка помилкових результатів складала 82%. Тобто тести показували брехливий результат у восьми випадках з десяти!
Що змінилося за три роки
Як Ви знаєте, за цей час змінилися президент, уряд та чотири міністри охорони здоров’я. Як тепер перевіряють кров?
За даними порталу тендерних закупівель, останній тендер МОЗу на тест-системи для крові на суму більше двох мільйонів гривень виграла компанія «НВП «ХіМеК». Вона стверджує, що займається продажем обладнання та матеріалів для лабораторій і служб крові з 1992 року. Зараз продає тест-системи від російських виробників: «Діагностичні системи», “Вектор-Бест”, “АлкорБіо” та… вже відомого нам українського «Діапроф-Мед».
Для чого в схемі з’явився посередник, а точніше, чий це посередник? Відповідь на це запитання — у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій. Серед засновників «ХіМеК» у реєстрі вказаний Валерій Шеховцов. Він же — заступник директора «Діапроф-Мед».
Проблема не лише в корупції при закупівлі тестів. Сам метод тестування крові донорів є застарілим. «В усьому світі, окрім цього методу тестування, обов’язково використовують генотестування на рівні ДНК. У нас — ні», — нарікає Лариса Вахненко, яка завідує відділенням трансфузіології в Національному інституті хірургії та трансплантології імені Шалімова.
Вона роками намагається донести до міністрів, що змінюють один одного, одну й ту саму думку: треба і новий метод перевірки крові, і нові вимоги до донорів.
Чому донорська кров настільки інфікована
- Дєвушка, ви туди? — виглядаючи з-за холодильника з написом «Плазма на видачу. Обследована. Карантинизирована», чолов’яга, схожий на Чахлика Невмирущого, тицяє пальцем в бік кімнатки, де забирають кров.
З 10-ої ранку в тісному коридорі Центру переливання вже черга. Шестеро хочуть стати донорами.
- Ні.
- Толік, йди… заходь, першим будеш, — пропускає вперед товариша. — Сьогодні людно, а ми поспішаємо, — виправдовується вже до мене.
І поки Толік готується здавати кров, його друг зізнається: для обох — це заробіток.
«От хто наші потенційні донори — так звані групи ризику. Ми на другому поверсі кров приймаємо, а на першому — вони сидять. Чекають, поки прийдуть родичі тих, кому кров потрібна. І просто на місці торгуються», — пояснює Вахненко.
Офіційно півлітра крові коштує 80 гривень. Але коли кров потрібна терміново, родичі готові заплатити будь-яку ціну. Середня ціна — 300 гривень.
«У нас на кров дивляться як на товар, хоча розвинуті країни вже давно прийшли до того, що донорство має бути безкорисним», — зітхає трансфузіолог.
На цій позиції стоять Всесвітня організація з охорони здоров’я та Рада Європи. Вони проти платного донорства. З прагматичних міркувань — через ризики. Усвідомлюючи, що лише за «здорову» кров можна отримати гроші, люди, які на цьому заробляють, схильні приховувати хвороби.
Наприклад, лише за офіційними даними Державної служби з протидії ВІЛ/СНІД та іншим соціально небезпечним хворобам, в Україні 33 з половиною тисячі хворих на туберкульоз. Велика частина з них — безпритульні. А кров на туберкульоз при цьому не тестується.
Вахненко стверджує: у 2009-му році їм довелося відмовитися від 1003 літрів крові, бо у ній знайшли ВІЛ. По дві тисячі літрів крові забракували через гепатит В та сифіліс. В п’ятеро більше, ніж від ВІЛ, довелося вилити через гепатит С.
«Кров, яку використовують для лікування хворих, — небезпечна», — повторює маститий спеціаліст.
Як реагує МОЗ? Так, як і на наш запит — розведенням рук. Коли ми попросили офіційні дані, скільки зареєстровано випадків інфікування під час переливання крові, у відомстві пояснили: такої статистики немає.
Тоді ми — як і три роки тому — звернулися до людей, які не збирають дані, але постійно потребують чужої крові. За останніми підрахунками Всеукраїнської організації гемофіліків, більше 90% людей з цією хворобою інфіковані гепатитом С та В. Саме гемофіліки постійно приймають препарати на основі чужої крові.
Остання ремарка. Закриваючи очі на страждання людей і тих, хто збільшує їх лави своїм мародерством, Служба безпеки цієї держави засекретила всю інформацію про кров. Скільки донорів, скільки крові здано, скільки перевірено — усі ці дані засекречені.
А Олені залишається радіти, що принаймні малюк в неї росте здоровий.
Автор: Марія ЗЕМЛЯНСЬКА, бюро журналістських розслідувань «Свідомо» спеціально для «Галицького кореспондента»
Джерело — http://kolomyya.org/se/sites/pb/42403/
Поделиться:
Статьи по теме:
Вимагаємо лікування
"Гепатит С в Украине" - некоммерческий информационный сайт о диагностике и лечении гепатитов в Украине.