Одна гепатитна історія з Києва

«Фагот, музикант і гепатит С», Олеся ШПИЛЬОВА, “Хрещатик”.

Історія, де немає сліз, але є велике бажання вижити й далі робити улюблену справу

Для початку кілька простих слів про Олексія Ємельянова: 29-річний худорлявий чоловік з довгуватим волоссям, на вигляд типовий музикант, фаготист, соліст Національного симфонічного оркестру України, щодня грає, любить себе в музиці, великих творчих планів не має.

Щоб я не заблукала серед будинків, Олексій зустрів мене на вулиці. Мовчки ми піднялися сходами на третій поверх і зайшли до маленької однокімнатної квартири, де стоять “стінка”, два дивани і телевізор, та однак відчувається затишок.

— Це ваші батьки? — запитую, дивлячись на чорно-біле фото молодих чоловіка й жінки.
— Ні, це батьки друга.

— Он як.

Виявляється, Олексій уже рік живе у квартирі товариша, бо мати власне помешкання — надто дорого для нього. Тут музикант має право хіба що на особисті речі та на фагот. І той не власний, а оркестровий. Олексій розповів про своє дитинство в маленькому селищі Новомосковську, про обмежені можливості провінції, про дефіцит викладачів у музичних школах та про свого, вже покійного, батька-баяніста.

— Усе починалося з баяна. Я просто натискав на клавіші, бо мені було цікаво. Тоді тато зрозумів, що мої довгі пальці для баяна не підходять,— усміхається Олексій.— Далі були флейта, кларнет, і тільки потім фагот та улюблений викладач.

А ще Олексій показав мені, як дихають музиканти. Щиро кажучи, розмова про гепатит С, який виявили в нього у березні цього року, довго не складалася.

— Розкажіть про хворобу,— вирішила запитати без церемоній.

Так само просто, як і про все інше, але вже без особливого бажання, Олексій розповів і про гепатит С.
— У мого батька виявили рак шлунка, і йому була потрібна донорська кров. Саме так у мене знайшли гепатит. Лікарі заспокоїли, мовляв, хвороба не задавнена, їй від 2 до 5 років. Кажуть, що можна одужати. Дивно, я жив із гепатитом стільки років і не відчував його. Не дарма цю недугу називають “лагідною” смертю.

Теперішні фінансові витрати музиканта медики вже давно підрахували за нього — близько 8000 гривень щомісяця без жодної альтернативи. Олексій каже, що грошима допомагають усім оркестром, а під час виступів дають йому більше часу на перепочинок, беручи на себе партії хворого музиканта. Нині після чергового уколу Олексій бере відгул на один день, бо з ліжка підвестися він просто не в змозі — так діє препарат “Пегасис”. Музикант почав пропускати гастролі, а його фагот став мовчати частіше, ніж зазвичай.

Я прошу заграти мені, й Олексій награє якийсь ліричний мотив.
— А тепер я покажу вам мій державний іспит у консерваторії. Я виконую “Угорську фантазію” Вебера,— музикант ставить диск і вмикає телевізор. Це була справді “Угорська фантазія”, але у виконанні зовсім “іншого” Олексія — повнішого, рожевощокого, з пишною чуприною, здоровішого.

— Ви так змінилися, а не минуло і трьох років.
— Так. Дивіться, ось залишки мого волосся,— Олексій показує мені свої залисини й рідкі пасма. Це знову дія “Пегасиса”.

Якщо ви не байдужі до лиха цієї людини й можете допомогти, зателефонуйте до Головного управління соціального захисту населення за номером 497-56-44 і дізнайтеся, як саме можна надати допомогу.

Источник — http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/3438/art/1229035067.html

Похожих постов нет.