Кровные узы

Спасибо всем, кто откликнулся на просьбу о помощи в подготовке журналистского расследования на тему донорской крови в Украине. Уже начали выходить материалы в газетах почти всех областных центров Украины. Ниже статья Александра Акименко из «Рівненської газети».

Кровні пута

“Свідомо” знайшло підтвердження численним скаргам хворих, які вважають, що їх інфікували під час переливання. Також ми з’ясували, чому так стається.

На що скаржаться?
Скарг, що після переливання крові з’явилися хвороби, — безліч. Мова йде про сифіліс, ВІЛ та — найчастіше — гепатит. Ось цитати з листів, що надійшли, коли ми оголосили, що зайнялися цією темою:
“Мені робили операцію кесарів розтин у 1991 році. Вливали багато донорської крові. У 1998 році була операція, і знову вливали кров. Коли мене інфікували — не знаю. Дізналася про те, що в мене гепатит С, у липні 2007 року. Уже рік, як мені тяжко дихати. Олена, Крим”.
“У мого сина Саші у дев’ять років лікарі виявили страшний діагноз — лейкемія. Через те, що ми живемо у селі, прибуток маємо маленький. Батько у відпустці для догляду за дворічною дитиною. А я — у лікарні з сином. А тут, неочікувано, ще одна біда — при переливанні крові занесли гепатит В. Наталія, Дніпропетровська область”.
“Я пожежник, ліквідатор аварії на ЧАЕС. Мав рак щитовидної залози. Мене прооперували у 2000 році. У 2001-му мав гострий апендицит і ще одну операцію. У 2003 році в інституті інфекційних хвороб у Києві поставили діагноз — гепатит С. Дмитро, Чернігів”.

«Гарантія безпеки донорської крові — безкорисливе донорство. У всіх європейських країнах люди вважають за честь піти здати кров, там уряди ведуть пропаганду донорства, всіляко його рекламують. А у нас йдуть у донори заради 80 гривень. Люди, враховуючи те, що їм будуть платити, приховують хвороби Тобто вони у групі ризику.»

Про те, що кров, яку переливають українцям, є небезпечною, роками пише до “Дзеркала тижня” лікар Лариса Вахненко. Хоча для неї це означає наживати ворогів серед колег. Вахненко завідує відділенням трансфузіології (переливання крові) провідного хірургічного закладу країни — Національного інституту хірургії та трансплантології імені Шалімова.
“Ненауково. Ми готували публікацію у відповідь, але вирішили не метати бісер перед свинями”, — заявив один із тих, чию роботу статті Вахненко ставлять під сумнів.
— А чому ви про це пишете? — звернулись до пані Вахненко.
— Наші санітарні станції необ’єктивно відстежують випадки зараження гепатитами, а головне — їхні причини. А потім люди приходять до нас на пересадку печінки.

Як на це реагує медична влада?
Скільки зі скарг офіційно підтверджено? Ми запросили у Міністерства охорони здоров’я дані про зареєстровані випадки інфікування під час переливання крові. МОЗ надало цифри лише щодо ВІЛ. Офіційно — 21 випадок за 20 років. Останній зареєстрований минулого року — у Мелітополі Запорізької області.
За іншими хворобами МОЗ інформації не надало. Також ми не отримали відповіді на запитання до міністра Василя Князевича. Ми хотіли дізнатися, як він ставиться до скарг хворих, які вважають себе інфікованими під час переливання крові. І якщо він погоджується з цією небезпекою, що планує робити? Як нам пояснила співробітниця прес-служби, це запитання не до міністра, а до профільного спеціаліста — головного інфекціоніста України. А такої людини зараз немає — посада є вакантною.
Одночасно в іншому місці ми дізналися важливий факт. З червня у складі МОЗ працює комісія, завдання якої — оцінити, як в Україні перевіряється кров. Створили цю комісію на вимогу парламентського комітету з охорони здоров’я. Який теж отримав скарги, що кров — інфікує. Скарги написала громадська організація “Донори за безпечну кров”. Її лідер Галина Раєвська є біохіміком. Раніше сама розробляла системи для виявлення у крові ВІЛ.
— Комісія працює. Висновків ще немає, — сказав член комісії, директор Інституту патології крові і трансфузійної медицини Василь Новак, якому ми подзвонили з проханням розповісти, що з’ясовано.
Після цього вирішили самі розібратися, хто і як в Україні перевіряє кров.

Як перевіряється кров?
Це робиться на станціях переливання крові або у лікарнях, які мають власні банки крові. Для перевірки використовують тест-системи, які працюють за методом імунно-ферментного аналізу. Якщо примітивно — рідина жовтішає при зустрічі з антитілами вірусу. За стандартами Всесвітньої організації охорони здоров’я, за цим методом повинно виявлятися 99 зі 100 заражених зразків.
І ось тут у нас виникло перше здивування. Ми отримали документи, що викликали занепокоєння парламентського комітету. Це — статистика з 13 станцій переливання крові. Вона свідчить, що тест-системи, які використовуються на наших станціях, часто виявляють у крові ВІЛ, коли його там немає. Тобто тест-система показує вірус, кров вибраковується, людину, яку її здала, відправляють на обстеження, а вона виявляється здоровою.
На одній зі станцій частка таких помилкових діагнозів склала 82 відсотки. Слава Богу, для тих людей, які прийшли здавати кров, їм сказали: “Знайдено ВІЛ”, а після спеціалізованої перевірки: “Ні, це не підтвердилося”. Але ще це означає, що багато крові вибраковується дарма. І постає головне запитання. Якщо тест-системи часто виявляють вірус там, де його немає, то як часто вони помиляються в страшніший бік — не помічають віруси у донорів крові?
Це змусило нас розібратися, а як контролюють тест-системи, якими перевіряють кров.

Як контролюються тест-системи?
Цим має займатися Державна служба лікарських засобів і виробів медичного призначення. Завідуючий сектором біопрепаратів у цій службі Тарас Лясковський повідомив, що до 2006 року тест-системи з крові оцінював Центр імунобіологічних препаратів. Після 2006 року — Інститут епідеміології та інфекційних хвороб імені Громашевського. Пізніше ми з’ясували, що центр і інститут працюють в одному приміщенні за адресою Київ, вулиця Амосова, 5 і фактично використовують одну лабораторію.
Коли ми туди прийшли і запитали “А як перевіряються тест-системи?”, виникло друге здивування. Директор інституту Віктор Марієвський заперечив, що Держслужба замовляє йому перевірку:
— Із 2006 року через лабораторію інституту пройшло всього дві тест-системи з тих, які є на ринку. Це були швидкі тести на ВІЛ. На замовлення компаній-виробників.
— А хто тоді перевіряє?
— Ми у списку не одні.
Повторний дзвінок у Держслужбу Лясковському дав нове пояснення. Із 2006 року тест-системи з крові не оцінювалися. Тому Інститут Громашевського і не отримував таке замовлення. Але коли така перевірка знову буде, інститут має повноваження взяти в ній участь.
Діагноз такому стану справ ставте самі. Ми додамо сторонню оцінку перевірок, що були здійснені до 2006 року. Вона зроблена Інститутом патології крові і трансфузійної медицини у його звіті за 2006 рік:
“Охарактеризувати якісні показники тест-систем, які використовуються для скринінгу донорської крові на наявність гепатитів В, С та сифілісу, не є можливим через відсутність верифікаційних (підтверджуючих — ред.) та експертних досліджень”.
Нагадаємо, висновками цих перевірок медична влада користується досі. І на їх основі витрачає гроші платників податків. Для закупівлі тест-систем.

У кого купують тест-системи?
Відповідь на це запитання красномовна. На наше прохання МОЗ надало результати тендерів на закупівлю в останні два роки тест-систем із виявлення в крові ВІЛ та гепатиту С і В. Переможці: “Діапроф-Мед” (Україна), “Діагностичні системи” (Росія), “Bio-Rad” та “Ani Labsystems” (Франція). Найбільше було закуплено у “Діапроф-Меду”. За даними, що надало МОЗ, у 2007-2008 роках “Діапроф-Мед” заробив на таких тест-системах 8467100 гривень.
Залишилося з’ясувати, кому належить компанія.
Буде нечесно сказати, що коли ми дізналися, ми здивувалися втретє. Навпаки — це дуже типова історія.
Отже, дані Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про склад акціонерів “Діапроф-Мед” станом на квітень 2008 року. 11 фізичних осіб:
1. Мартиненко Дмитро Леонідович
2. Троянський Василь Васильович
3. Гураль Анатолій Леонтійович
4. Марієвський Віктор Федорович
5. Несміян Зоя Петрівна
6. Устиненко Олег Ігорович
7. Ткаченко Віталій Володимирович
8. Шевчук Олександр Анатолійович
9. Харченко Станіслав Вікторович
10. Співак Микола Якович
11. Радченко Віктор Володимирович.
І дві юридичних особи: ЗАТ “БiоТоп” та НВП ТОВ “Дiапроф, ЛТД”.
Не мета цього розслідування викривати окрему компанію. Але не можна не зауважити, що ім’я, прізвище та по батькові Радченка Віктора Володимировича повністю збігається з іменем, прізвищем та по батькові сина екс-голови Служби безпеки України. А Віктор Федорович Марієвський вже знайомий нам як керівник установи, яка має повноваження перевіряти тест-системи з крові — Інституту епідеміології та інфекційних хвороб імені Громашевського.
На зустрічі з Віктором Федоровичем ми побачили ще одного акціонера “Діапроф-Меду” — Анатолія Леонтійовича Гураля. У цьому ж Інституті Громашевського він очолює лабораторію вірусних гепатитів та ВІЛ-інфекцій. Тих самих хвороб, якими найчастіше інфікуються люди під час переливання крові.
— Більшість тест-систем виробляє компанія “Діапроф-Мед”. Ми знайшли ваші прізвища у списку акціонерів цієї компанії.
— Ну то що? — здивувався Анатолій Гураль. — За те, що ми акціонери, і заснували це підприємство, я вважаю, нам треба орден дати. Я вважаю це своєю великою гордістю.
— Заснував це підприємство професор Гураль, — уточнив Віктор Марієвський. — Він був його першим директором. Це підприємство створювалось з дуже схильного ставлення Кабінету Міністрів, особисто міністра Спіженка і мене як першого заступника міністра. Ми робили все, щоб створити його. Був початок 90-х років. Коли ми лишились один на один з проблемами, які є. Доступність тест-систем була тяжкою. Навколо нас закрутилися десятки компаній, які пропонували свої продукти. Випуск тест-системи на нашому підприємстві обходився нам у 30 центів.
— А що ви скажете про скарги людей, які вважають, що вони захворіли внаслідок переливання крові?
— Це поодинокі випадки, — запевнив Анатолій Гураль. — Посттрансфузійний гепатит, як кажуть, приховати неможливо.
А Віктор Марієвський додав:
— Людина, якій переливають кров, як правило, тяжко хвора. Значить, вона отримує безліч ін’єкцій, діагностичних процедур, пов’язаних з порушенням діяльності слизових і шкірних оболонок. Усе це, в свою чергу, може призвести до інфікування. Й епідемічно розмежувати, інфікувалася ця людина від переливання крові чи від численних ін’єкцій, чи ендоскопії майже неможливо.
Ми надіслали лист з проханням про інтерв’ю у головний офіс компанії. На момент виходу статті у друк відповіді бюро не отримало.
Чи нормальною є ситуація, коли багато людей скаржаться на важкі хвороби, а регулярної перевірки тест-систем немає, а держава закуповує їх у компанії, де акціонерами є керівники профільної медичної установи — нехай на це запитання відповідають не журналісти. Ми хочемо звернутися до людей з іншим: будьте обережними. Ми знайшли дуже переконливе свідчення, що хворі після переливання крові люди скаржаться недарма. Кров в Україні справді є небезпечною.

Який доказ?
Ми знайшли його, коли запитали про цю проблему у гемофіліків. Це невеличка група людей, які постійно користуються препаратом, що робиться з крові. Тобто вони системно отримують чужу кров. Абсолютна більшість із них інфіковані гепатитом.
Олександр Шмило, голова всеукраїнського товариства хворих на гемофілію, вважає:
— Серед людей, хворих на гемофілію, в Україні, не менше 85 відсотків мають гепатит С і 99 відсотків — гепатити А або В.
На наше прохання були зроблені дзвінки десятьом мамам дітей, що хворіють на гемофілію. Вони були обрані випадково. Це — не репрезентативне дослідження, але його результати вражають. Із десяти дітей п’ятеро хворіють на гепатит В, троє — на гепатит С, одна дитина на гепатит В та С одночасно. Остання дитина на гепатит ніколи не обслідувалася.
Як вберегтися від зараження під час переливання крові? Хорошого виходу немає. Ми дізналися про випадки, коли зразки крові, яку збираються переливати, нелегально віддають родичам пацієнтів. З проханням за власні гроші зробити альтернативний аналіз у приватній лабораторії, де використовують технологію полімеразно-ланцюгової реакції. Це коли кров тестують на рівні ДНК і виявляють у ній гени вірусів. Цей метод назвали ефективним усі включно з професором Марієвським. Можливо, це є виходом. Це дорого, це проти правил поводження з кров’ю, але деякі лікарі йдуть на це.
А що ще можна зробити, пане міністр охорони здоров’я?

Статьи по теме:

• «Агенты влияния» о донорской крови в Украине